Intel - історія успіху. Коротка історія корпорації Intel Рік заснування компанії intel

* Під країною виробника мається на увазі країна, в якій було засновано бренд і базується штаб-квартира

Діють такі підрозділи:

• Intel Client Computing Group
• Data Center Group
• Internet of Things Group
• Non-volatile Memory Solutions Group
• Programmable Solutions Group

23 березня 2017 року Intel оголосила про появу в раді директорів корпорації двох нових членів. Йдеться про генерального директора компанії-виробника медичного обладнання Medtronic Омарі ішрак (Omar Ishrak), а також фінансового директора і виконавчому віце-президентові з корпоративного розвитку та стратегії Boeing Греге Сміта (Greg Smith).

Після входження Омара ішрак і Грега Сміта до ради директорів Intel кількість членів там виросло до 13, включаючи голову Брайанта. Склад наступний:

показники діяльності

2018: Зростання виручки на 13% до $ 70,85 млрд

Злиття і поглинання

Історія Intel діють численні угодами поглинань, багато з яких описані.

центри розробок

В Росії

В Європі

Intel Exascale Computing Research Center - Intel, Комісія з атомної енергії Франції, Національне агентство високопродуктивних систем Франції та університет Versailles Saint-Quentin-en-Yvelines University домовилися про створення дослідного обчислювального центру Exascale Computing Research Center в Парижі. В його стінах будуть розроблятися високопродуктивні системи, що працюють в тисячі разів швидше найпотужніших на сьогоднішній день суперкомп'ютерів.

Фінляндія - в серпні 2010 р Intel, Nokia і Оульскій університет (м Оулу, Фінляндія) оголосили про відкриття спільного центру досліджень і розробок, який увійшов до складу європейської мережі Intel Labs Europe, що включає на серпень 2010 р вже 22 центри.

Новий центр розташований в комплексі Center for Internet Excellence при Оульском університеті і інтегрований з технологічним парком Oulu Urban Living Labs, що є хорошим середовищем для глибоких досліджень і реалізації пілотних проектів, говориться в офіційному повідомленні.

Первинною метою першого спільного R & D-центру Intel і Nokia, штат якого складе близько 24 вчених, стане розробка нових типів інтерфейсів для мобільних пристроїв, включаючи 3D-голограми співрозмовника, які раніше можна було бачити в науково-фантастичних фільмах. Частина проектів буде зачіпати платформу MeeGo, і їх результати будуть доступні в рамках відкритих ліцензій.

Центри розробок і досліджень Intel в Європі

Дослідницька діяльність Intel здійснюється по всій території Європи, Близького Сходу і Африки (EMEA), включаючи Єгипет, Францію, Німеччину, Ірландію, Ізраїль, Польщу, Росію, Саудівську Аравію, Іспанію, Туреччину, Великобританію і ОАЕ. З метою просування інновацій та демонстрації можливостей технологічних рішень, Intel також працює з європейськими університетами. Корпорація Intel надає підтримку в проведенні досліджень в лабораторіях, які перебувають при найбільших університетах, в яких одночасно беруть участь як представники наукової спільноти, так і індустрії.

Крім досліджень, що дозволяють поліпшити умови життя світового співтовариства, в своїх лабораторіях Intel також займається створенням нових товарів, фокусуючись на що з'являються нових і революційних технологіях.

Єгипет - дослідницький центр в Єгипті розташований в Каїрі. У ньому працюють фахівці з розробки програмного забезпечення і системних архітектур. Центр розпочав свою роботу у 2005 році, вибравши в якості основної мети забезпечення ефективної інтеграції інформаційних технологій і технологій зв'язку в освіту.

Франція - в Софія Антиполіс на півдні Франції знаходиться група з сертифікації бездротових продуктів Intel, створена в результаті придбання Shiva Corp в 1999 р і входить до складу Intel Mobility Group. Команда розташованих тут фахівців представляє 130 країн, виконуючи стандартизація, тестування, перевірку і регулярну сертифікацію бездротових рішень, які працюють з технологіями Wi-Fi і WiMAX.

Німеччина - в Німеччині дослідні центри Intel знаходяться в Брауншвейгу, Мюнхені, Саарбрюккене і Ульмі. У дослідницькому центрі в Брауншвейгу проводяться дослідження майбутніх поколінь мікропроцесорів і комп'ютерних платформ. Тут також проводяться дослідження високопродуктивних систем з числом обчислювальних ядер від декількох десятків до декількох сотень, рішень формату «система-на-чіпі» для мобільних інтернет-пристроїв і нових архітектур комп'ютерної пам'яті. Одним з ключових напрямків центру є розробка систем емуляції, що дозволяють скоротити час виведення на ринок нових процесорів.

Лабораторія відкритих досліджень в Мюнхені була відкрита в березні 2009 р Тут проводяться як внутрішні, так і відкриті дослідження, що допомагають у створенні нових моделей ведення бізнесу. У Саарбрюккене знаходиться Intel VCI - інститут Intel по дослідженню візуальних обчислень. Він був заснований в травні 2009 р і є найбільшим в Європі проектом, організованим спільно з університетом, Саарським університетом в Саарбрюккене. Тут проводяться як фундаментальні, так і прикладні дослідження, спрямовані на розробку нових засобів взаємодії людини з комп'ютером. В Ульмі здійснюється випуск інструментів для розробки програмного забезпечення для мобільних пристроїв і комплексів з налагодження додатків для вбудованих рішень і додатків для виконання на багатоядерних системах.

Ірландія - дослідницька діяльність Intel в Ірландії стосується пошуку і розробки нових способів виробництва мікросхем. Дослідження головним чином сфокусовані на нанотехнологіях і способах подальшого втілення закону Мура. Тут проводяться дослідження нових структур пам'яті, технологій самостійного збору наночастинок, варіантів використання нанотрубок, нових варіантів конструкцій кремнієвих чіпів і так далі.

В Ірландії розташовується заснований Intel Labs Europe і Національним університетом Ірландії спільний інститут. Його метою є розробка нових моделей і методів впровадження ІКТ. Центр підтримується унікальним консорціумом, до складу якого входять ключові гравці ринку, некомерційні організації та вчені спільноти, включаючи Microsoft, SAP і Ernst & Young *. Інший центр, TRIL Centre, розташований в Дубліні, сфокусований на таких напрямках: підвищення якості життя та взаємодії для людей похилого віку, а також збереження незалежності тих, хто страждає розладами пам'яті. Протягом трьох років в даний центр планується інвестувати близько $ 30 млн. Ще одна лабораторія Intel, яка перебуває в Шаннон і заснована в 2000 році, займається розробкою технологій для використання в блейд-серверах і високо інтегрованих компактних вбудованих системах.

Ізраїль - дослідницький центр в Хайфі був заснований в 1974 р, ставши першим центром планування і розробок за межами. Сьогодні Intel має в даній країні чотирма центрами, центром розробок в Хайфі з відділеннями в Єрусалимі і Якумо, а також центром в Петах-Тіква. Більшість інженерів в Ізраїлі беруть участь в розробці комп'ютерних процесорів, технологій бездротового зв'язку, програмного забезпечення і технологій для розваг. У Хайфі в даний час здійснюється розробка нових багатоядерних процесорних архітектур, які можна було б поставити в більш тонкі і легкі пристрої. В Ізраїлі також виконується розробка LAN-контролерів і прошивок. В Єрусалимі розробляються компоненти Intel vPro, а Петах-Тіква - WiMAX-рішення.

Польща - розташований в Гданську центр Intel є найбільшим в європейському регіоні. Лабораторія була відкрита в жовтні 1999 р після придбання Olicom Poland. Дослідницька група центру розбита на п'ять команд, що займаються розробкою програмного забезпечення для підрозділів Intel Digital Enterprise Group і Mobility Group.

Саудівська Аравія - дослідницький центр Intel знаходиться в Дахране. Місцеві фахівці розробляють апаратні і програмні інструменти, за допомогою яких нафто- і газовидобувні компанії отримують можливість розробляти спеціалізоване програмне забезпечення для вишукувань родовищ. Лабораторія оснащена обчислювальною системою на базі процесорів Itanium 2 і Xeon.

Іспанія - в дослідницькому центрі в Барселоні, відкритому в 2002 р, виконуються розробки мікропроцесорних архітектур і інструментів з написання програмного забезпечення під майбутні процесори.

Туреччина - заснований в 2006 р дослідний центр в Стамбулі є одним з одинадцяти центрів інновації в світі. Його сферами роботи є цифрові технології в охороні здоров'я, мобільні системи, цифровий будинок. Тут здійснюється розробка технологій для промисловості і сфери освіти.

- побудована поблизу аеропорту Хітроу, лабораторія FasterLAB займається розробкою рішень для фінансової сфери, технологій високопродуктивних обчислень і віртуалізації і розробкою стандартів.

ОАЕ - в Об'єднаних Арабських Еміратах центри Intel відкриті в Дубаї та Абу-Дабі. У центрі прикладних досліджень в Абу-Дабі проводяться тестування і оптимізація продуктів на базі рішень Intel, призначених для нафтогазової сфери. Це продукти допомагають компаніям шукати нові родовища і випускати на ринок готову продукцію.

Про компанію Intel

Intel також виробляє материнські плати, чіпсети, контролери мережі і інтегральні мікросхеми, флеш-пам'ять, графічні чіпи, вбудовані процесори та інші пристрої, пов'язані з обчислювальною технікою. Заснована піонерами напівпровідників Робертом Нойсом, Гордоном Муром і Ендрю Гроув, корпорація Intel поєднує в собі передові можливості будови чіпів з провідними виробничими потужностями. Хоча Intel спочатку була відома, в першу чергу, інженерам і технологам, її рекламна компанія "Intel Inside", розпочата в 1990-х роках, зробила процесор Pentium відомим всьому світу.

Intel була одним з перших розробників чіпів пам'яті SRAM і DRAM, це представляло велику частину бізнесу компанії до 1981 року. Хоча Intel і створила перший комерційний чіп мікропроцесора в 1971 році, він не був затребуваний до успіху перших персональних комп'ютерів, що пізніше стало основним напрямком діяльності компанії. У 1990-х роках Intel інвестувала значні кошти в нові конструкції мікропроцесорів, що сприяло швидкому зростанню комп'ютерної індустрії. У цей період Intel домінує серед постачальників мікропроцесорів для персональних комп'ютерів, компанія використовувала агресивні методи роботи. Іноді Intel інкримінували спірні тактики на захист власних позицій на ринку, особливо щодо корпорації, а також надмірну боротьбу з Microsoft за контроль над напрямком комп'ютерної індустрії. У 2010 році світовий рейтинг 100 найпотужніших брендів, опублікований Millward Brown Optimor, показав вартість бренду компанії на 48 позиції.

Логотип компанії Intel

Історія компанії Intel

Роберт Нойс спочатку хотів назвати компанію "Moore Noyce". Однак, подібна назва не зовсім підходило для компанії, яка займалася виробництвом електроніки. Назва, що асоціювалося з "More Noise" (що перекладається з англ. Як "багато шуму"), компанії рекламі теперь не робило, так як шум в області електроніки, як правило, дуже небажаний і зазвичай пов'язаний з невмілим втручанням. Спочатку використовувалося ім'я NM Electronics. Пройшов майже рік, перш ніж було прийнято рішення назвати компанію Integrated Electronics Corporation або "Intel" для стислості. Так як "Intel" на той момент вже була торговою маркою мережі готелів, засновники повинні були купити права на використання цього імені.

Хоча Intel створила перший комерційно доступний мікропроцесор (Intel 4004) в 1971 році і один з перших мікрокомп'ютерів в 1972 році, на початку 1980-х років в якості основного напрямку бізнесу домінувало виробництво ОЗУ-чіпів. Проте, зростання конкуренції з боку японських виробників напівпровідників змусив до 1983 року різко скоротити роботу в цьому напрямку, а раптовий успіх компанії IBM у виробництві персональних комп'ютерів змусив компанію зосередитися на мікропроцесорах, а також змінити фундаментальні аспекти та бізнес-моделі. До кінця 1980-х років стало ясно, що це рішення виявилося дуже успішним. Ставши основним постачальником мікропроцесорів для компанії IBM і її конкурентів в швидко зростаючому ринку персональних комп'ютерів, корпорація Intel почала 10-річний період безпрецедентного зростання в якості основного (і самого прибуткового) постачальника комп'ютерної індустрії. До кінця 1990-х років ім'я лінійки процесорів Pentium стало прозивним.

Після 2000 року попит на високоякісні мікропроцесори був уже не такий високий. Конкуренти, зокрема AMD (найбільший конкурент Intel в своїй основній архітектурі x86), отримав значну частку ринку, спочатку в секторі низької і середньої цінової категорії процесорів, але, в кінцевому рахунку, всієї продукції. Домінуюче становище Intel в своєму основному ринку було значно знижено. На початку 2000-х тодішній генеральний директор Крейг Барретт спробував диверсифікувати бізнес компанії за межі напівпровідників, але лише деякі з нових напрямків діяльності в кінцевому рахунку увінчалися успіхом. У 2005 році головний виконавчий директор корпорації Intel Пол Отелліні почав реорганізацію компанії, щоб переорієнтувати основне виробництво процесорів і чіпсетів на платформи цифрового будинку, цифрового здоров'я і мобільних напрямків. Реорганізація Intel призводить до найму понад 20 тисяч нових співробітників. У вересні 2006 року через падіння прибутку компанія оголосила про реструктуризацію, в результаті якої до липня 2006 року було звільнено 10500 співробітників.

У червні 2005 року генеральний директор корпорації Стів Джобс оголосив, що його компанія має намір піти від використання PowerPC-архітектури і перейти на Intel архітектуру x86, так як перспективи розвитку PowerPC навряд чи зможуть задовольнити потреби Apple. Перші Macintosh-комп'ютери, що містять процесори Intel були представлені 10 січня 2006 року. Apple перевела всю лінійку споживчих Маков на процесори Intel на початку серпня 2006 року. Xserve Apple сервер був оновлений до Intel Xeon процесорів в листопаді 2006 року, і аналогічне рішення було пізніше використано в Mac Pro від Apple. На сьогоднішній день вся продукція Apple Mac оснащена процесорами Intel.

19 серпня 2010 року корпорація Intel оголосила, що вона планує придбати McAfee, виробника систем безпеки комп'ютерної техніки. Ціна придбання склала $ 7680 млн. Менш ніж через два тижні, компанія оголосила про придбання компанії Infineon Technologies, що займається Wireless-рішеннями. Intel вирішує використовувати технології компанії в ноутбуках, смартфонах, нетбуках, планшетах і вбудованих комп'ютерах в області споживчої електроніки, а в кінцевому підсумку - інтеграції бездротової технології в кремнієві чіпи Intel. У лютому 2011 року компанія оголосила про те, що буде будувати новий завод мікропроцесорів в місті Чандлер, штат Арізона. Як очікується, будівництво вартістю в $ 5 мільярдів завершиться в 2013 році. На новому заводі розмістяться 4000 співробітників.

Сьогодні корпорація Intel виробляє три чверті своєї продукції в Сполучених Штатах Америки, проте три чверті доходів приходять з-за кордону.

Intel Corporation - знаменита американська корпорація, яка вже кілька десятиліть виробляє електронні пристрої та компоненти для комп'ютерів. Спеціалізується на виготовленні комп'ютерних компонентів, мікропроцесорів і наборів системної логіки (чіпсетів).

Заснували компанію Роберт Нойс і Гордон Мур 18 липня 1968 року. Вони заснували свій бізнес після того, як пішли з компанії Fairchild Semiconductor. Незабаром до їх дуету приєднався Енді Гроув.

Швидкий старт

Бізнес-план майбутнього гіганта був надрукований на друкарській машинці Роберта Нойса і займав тільки одну сторінку. Стратегія нової компанії була представлена \u200b\u200bодному фінансисту, який зумів вибити для нової компанії кредит в 2,5 мільйона доларів.

Торгова марка Intel була зареєстрована 16 липня 1968 року. Однак незабаром з'ясувалося, що вже існує компанія під назвою Intelco. Для того, щоб не міняти назву і уникнути судових позовів Intel довелося заплатити 15 тисяч доларів за право використання цієї торгової марки.

перші успіхи

Справжній успіх до нової компанії прийшов тільки в 1972 року, коли Intel почала тісно співпрацювати з японським гігантом Busicom, який замовив розробити 12 спеціалізованих мікросхем. Втім, інженер Тед Хофф запропонував замість безлічі мікросхем розробити один універсальний мікропроцесор під назвою Intel 4004. Через кілька років компанією був розроблений більш досконалий Intel 8008.

Уже в 90 - ті роки компанія Intel стала найбільшим виробником процесорів для ПК. Сімейство процесорів Pentium і Celeron є найпоширенішими на планеті і в наші дні.

Кращий в своєму сегменті

На сьогоднішній день Intel лідирує серед виробників мікропроцесорів в світі, займаючи 75% від всього ринку. Основними покупцями продукції, що виготовляється компанією є такі гіганти як: Dell, Hewlett-Paccard і Apple.

Компанія також виготовляє напівпровідникові компоненти для різного промислового і мережевого устаткування.

зрозуміти компанію Intel і трьох її засновників можна тільки тоді, коли ви зрозумієте Кремнієву долину і її витоки. А щоб це зробити, вам потрібно проникнути в історію компанії Shokley Transistor, віроломної Вісімки і Fairchild Semiconductor. Без їх розуміння корпорація Intel залишиться для вас тим же, що і для більшості людей, - таємницею.

Винахід комп'ютерів не означало, що тут же почалася революція. Перші комп'ютери на основі великих, недешевих, швидко ламаються електронних ламп, представляли собою дорогі чудовиська, містити які могли тільки корпорації, університети, де проводилися наукові дослідження, і військові. Поява транзисторів, а потім і нових технологій, що дозволяють на крихітному мікрочіпі витравити мільйони транзисторів, означало, що обчислювальну потужність багатьох тисяч пристроїв ЕНІАК можна зосередити в головній частині ракети, в комп'ютері, який можна тримати на колінах, і в портативних пристроях.

У 1947 році інженери Bell Laboratory Джон Бардін і Уолтер Браттейн винайшли транзистор, який був представлений широкій громадськості в 1948 році. Кілька місяців по тому Вільям Шоклі, один із співробітників компанії Bell, розробив модель біполярного транзистора. Транзистор, який, по суті, являє собою твердотільний електронний перемикач, замінив громіздку вакуумну лампу. Перехід від вакуумних ламп до транзисторів поклав початок тенденції до мініатюризації, яка триває і сьогодні. Транзистор став одним з найважливіших відкриттів XX століття.

У 1956 році нобелівський лауреат з фізики Вільям Шоклі створив компанію Shockley Semiconductor Laboratory для роботи над чотиришарове діодами. Шоклі не вдалося залучити своїх колишніх співробітників з Bell Labs; замість цього він найняв групу, на його думку, кращих молодих фахівців з електроніки, недавно закінчили американські університети. У вересні 1957-го, через конфлікт з Шоклі, який вирішив припинити дослідження кремнієвих напівпровідників, вісім ключових співробітників Shokley Transistor вирішили піти зі своїх робочих місць і почати займатися своєю справою. Вісім чоловік тепер назавжди відомі як Віроломна Вісімка. Цей епітет дав їм Шоклі, коли вони пішли з роботи. Вісімка включала в себе Роберта Нойса, Гордона Мура, Джея Ласта, Джина Хоурні, Віктора Гринич, Юджина Кляйнера, Шелдона Робертса і Джуліуса Бланка.

Після відходу вони вирішили створити власну компанію, але інвестиції взяти не було звідки. В результаті обдзвону 30 фірм вони наткнулися на Fairchild - власника компанії Fairchild Camera and Instrument. Той з радістю вклав півтора мільйона доларів в нову компанію, що було майже в два рази більше, ніж спочатку вважали за необхідне вісім її засновників. Була укладена так звана угода з премією: якщо компанія виявиться успішною, він зможе її викупити повністю за три мільйони. Fairchild Camera and Instrument скористалася цим правом вже в 1958 році. Назвали дочірню компанію Fairchild Semiconductor.

У січні 1959 року один з восьми засновників компанії Fairchild Роберт Нойс винайшов кремнієву інтегральну схему. При цьому Джек Кілбі в Texas Instruments винайшов германиевую інтегральну схему на півроку раніше - влітку 1958 року народження, проте модель Нойса виявилася більш придатною для масового виробництва, і саме вона використовується в сучасних чіпах. У 1959 році Кілбі і Нойс незалежно подали заявки на патенти на інтегральну схему, і обидва їх успішно отримали, причому Нойс отримав свій патент першим.

У 1960-х роках Fairchild стала одним з провідних виробників операційних підсилювачів і інших аналогових інтегральних схем. Однак в той же час, нове управління Fairchild Camera and Instrument початок обмежувати свободу дій Fairchild Semiconductor, що призвело до конфліктів. Члени «вісімки» та інші досвідчені співробітники один за одним почали звільнятися і засновувати свої власні компанії в Кремнієвій долині.

Перша назва, вбрання Нойсом і Муром, було NM Electronics, N і M - перші літери їх прізвищ. Але воно було не надто вражаючим. Після великого числа не надто вдалих пропозицій, наприклад Electronic Solid State Computer Technology Corporation, прийшли до остаточного рішення: компанія буде називатися Integrated Electronics Corporation. Само по собі воно теж не було занадто вражаючим, але мало одна перевага. Скорочено компанію можна було назвати Intel. Це звучало добре. Назва було енергійним і красномовним.

Вчені ставили перед собою цілком певну мету: створити практичну і доступну напівпровідникову пам'ять. Нічого подібного раніше не створювалося, враховуючи той факт, що пристрій на кремнієвих мікросхемах варто, принаймні, в сто разів дорожче звичайної для того часу пам'яті на магнітних сердечниках. Вартість напівпровідникової пам'яті досягала одного долара за біт, в той час як накопичувач на магнітних сердечниках коштувало всього лише близько цента за біт. Роберт Нойс говорив: «Нам необхідно було зробити лише одне - зменшити вартість в сто раз і тим самим завоювати ринок. Саме цим ми в основному і займалися ».

У 1970 році Intel випустила мікросхему пам'яті в 1 Кбіт, набагато перевищивши ємність існуючих в той час мікросхем (1 Кбіт дорівнює 1024 біт, один байт складається з 8 біт, тобто мікросхема могла зберігати всього 128 байт інформації, що за сучасними мірками мізерно мало. ) Створена мікросхема, відома як динамічне оперативне запам'ятовують пристрій (DRAM) 1103, стала до кінця наступного року найбільш продаваним напівпровідникових пристроєм в світі. До цього часу Intel зросла з жменьки ентузіастів в компанію, яка налічує понад сто співробітників.

В цей час японська компанія Busicom звернулася до Intel з проханням розробити набір мікросхем для сімейства високоефективних програмованих калькуляторів. Первісна конструкція калькулятора передбачала мінімум 12 мікросхем різних типів. Інженер компанії Intel Тед Хофф відхилив дану концепцію і замість цього розробив однокристальні логічне пристрій, що одержує команди додатки з напівпровідникової пам'яті. Цей центральний процесор працював під управлінням програми, яка дозволяла адаптувати функції мікросхеми для виконання надходять завдань. Мікросхема була універсальна за своєю природою, тобто її застосування не обмежувалося калькулятором. Логічні ж модулі мали тільки одне призначення і строго певний набір команд, які і використовувалися для управління її функціями.

З цієї мікросхемою була пов'язана одна проблема: всі права на неї належали виключно Busicom. Тед Хофф і інші розробники розуміли, що дана конструкція має практично необмежене застосування. Вони наполягли на тому, щоб Intel викупила права на створену мікросхему. Intel запропонувала Busicom повернути заплачені нею за ліцензію 60 тисяч доларів в обмін на право розпоряджатися розробленою мікросхемою. В результаті Busicom, перебуваючи в скрутному фінансовому становищі, погодилася.

15 листопада 1971 роки з'явився перший 4-розрядний мікрокомп'ютерний набір 4004 (термін мікропроцесор з'явився значно пізніше). Мікросхема містила в собі 2300 транзисторів, коштувала 200 доларів і за своїми параметрами була порівнянна з першою ЕОМ ЕНІАК, створеної в 1946 році, яка використала 18 тисяч вакуумних електронних ламп і займала 85 кубічних метрів.

Мікропроцесор виконував 60 тисяч операцій в секунду, працював на частоті 108 кГц і проводився з використанням 10-мікронній технології (10000 нанометрів). Дані передавалися блоками по 4 біт за такт, а максимальний адресується обсяг пам'яті становив 640 байт. 4004-ий використовувався для управління світлофорами, при аналізі крові і навіть в дослідницькій ракеті Pioneer 10, запущеної NASA.

У 1972 року Intel випустила процесор 8008, який працював на частоті 200 кГц.

Наступна модель процесора, 8080, була анонсована в квітні 1974 року.

Цей процесор містив уже 6000 транзисторів і міг адресувати 64 Кб пам'яті. На ньому був зібраний перший персональний комп'ютер (НЕ PC) Altair 8800. У цьому комп'ютері використовувалася операційна система CP / M, а Microsoft розробила для нього інтерпретатор мови програмування BASIC. Це була перша масова модель комп'ютера, для якого були написані тисячі програм.

Згодом 8080 став настільки відомий, що його почали копіювати.

В кінці 1975 року дещо колишніх інженерів Intel, що займалися розробкою процесора 8080, створили компанію Zilog. У липні 1976 го ця компанія випустила процесор Z-80, який представляв собою значно поліпшену версію 8080.

Цей процесор був несумісний з 8080 по контактним висновків, але поєднував в собі безліч різних функцій, наприклад інтерфейс пам'яті і схему оновлення ОЗУ, що давало можливість розробляти більш дешеві і прості комп'ютери. У Z-80 був також включений розширений набір команд процесора 8080, що дозволяє використовувати його програмне забезпечення. В цей процесор увійшли нові команди і внутрішні регістри, тому ПО, розроблене для Z-80, могло використовуватися практично з усіма версіями 8080.

Спочатку процесор Z-80 працював на частоті 2,5 МГц (більш пізні версії працювали вже на частоті 10 МГц), містив 8500 транзисторів і міг адресувати 64 Кб пам'яті.

Компанія Радіо Шек вибрала процесор Z-80 для свого персонального комп'ютера TRS-80 Model 1. Незабаром Z-80 став стандартним процесором для систем, що працюють з операційною системою CP / M і найбільш поширеним ПО того часу.

Компанія Intel не зупинилася на досягнутому, і в березні 1976 року випустила процесор 8085, який містив 6500 транзисторів, працював на частоті 5 МГц і проводився по 3-мікронній технології (3000 нанометрів).

Незважаючи на те, що він був випущений на кілька місяців раніше Z-80, йому так і не вдалося досягти популярності останнього. Він використовувався в основному в якості керуючої мікросхеми різних комп'ютеризованих пристроїв.

В цьому ж році MOS Technologies випустила процесор 6502, який був абсолютно не схожий на процесори Intel.

Він був розроблений групою інженерів компанії Motorola. Ця ж група працювала над створенням процесора 6800, який в майбутньому трансформувався в сімейство процесорів 68000. Ціна першої версії процесора 8080 досягала трьохсот доларів, в той час як 8-розрядний 6502 коштував всього близько двадцяти п'яти доларів. Така ціна була цілком прийнятна для Стіва Возняка, і він вмонтував процесор 6502 в нові моделі Apple I і Apple II. Процесор 6502 використовувався також в системах, створених компанією Commodore і іншими виробниками.

Цей процесор і його наступники з успіхом працювали в ігрових комп'ютерних системах, в число яких увійшла приставка Nintendo Entertainment System. Motorola продовжила роботу над створенням серії процесорів 68000, які згодом були використані в комп'ютерах Apple Macintosh. Друге покоління комп'ютерів Mac використовувало процесор PowerPC, що є наступником 68000. Сьогодні комп'ютери Mac знову перейшли на архітектуру PC і використовують з ними одні процесори, мікросхеми системної логіки і інші компоненти.

У червні 1978 року Intel представила процесор 8086, який містив набір команд під кодовою назвою х86.

Цей же набір команд досі підтримується у всіх сучасних мікропроцесорах: AMD Ryzen Threadripper 1950X і Intel Core i9-7920X. Процесор 8086 був повністю 16-розрядним - внутрішні регістри і шина даних. Він містив 29000 транзисторів і працював на частоті 5 МГц. Завдяки 20-розрядної шини адреси він міг адресувати 1 Мб пам'яті. При створенні 8086-го зворотна єдність з 8080-им не передбачалася. Але в той же час значну схожість їх команд і мови дозволили використовувати більш ранні версії програмного забезпечення. Це властивість згодом зіграло важливу роль для швидкого перекладу програм системи CP / M (8080) на рейки PC.

Незважаючи на високу ефективність процесора 8086 його ціна була все ж таки дуже висока за мірками того часу і, що набагато важливіше, для його роботи була потрібна дорога мікросхема підтримки 16-розрядної шини даних. Щоб зменшити собівартість процесора, в 1979 році Intel випустила процесор 8088 - спрощену версію 8086.

8088-ий використовував ті ж внутрішнє ядро \u200b\u200bі 16-розрядні регістри, що і 8086, міг адресувати 1 Мб пам'яті, але на відміну від попередньої версії використовував зовнішню 8-розрядну шину даних. Це дозволило забезпечити сумісність з раніше розробленим 8-розрядним процесором 8085 і тим самим значно знизити вартість створюваних системних плат і комп'ютерів. Саме тому IBM вибрала для свого першого ПК «урізаний» процесор 8088, що а не 8086. Це рішення мало далекосяжні наслідки для всієї комп'ютерної індустрії.

Процесор 8088 був повністю програмно-сумісним з 8086, що дозволяло використовувати 16-розрядний програмне забезпечення. У процесорах 8085 і 8080 використовувався дуже схожий набір команд, тому програми, написані для процесорів попередніх версій, можна було легко перетворити для процесора 8088. Це, в свою чергу, дозволяло розробляти різноманітні програми для IBM PC, що стало запорукою його майбутнього успіху. Аби не допустити зупинятися на півдорозі, Intel була змушена забезпечити підтримку забезпечення сумісності 8086/8088 з більшістю процесорів, випущених в той час.

Intel відразу приступила до розробки нового мікропроцесора після виходу 8086/8088. Процесори 8086 і 8088 вимагали великої кількості мікросхем підтримки, і компанія вирішує розробити мікропроцесор, вже містить на кристалі всі необхідні модулі. Новий процесор включав в себе безліч компонентів, що раніше випускалися у вигляді окремих мікросхем, це дозволило б різко скоротити кількість мікросхем в комп'ютері, а, отже, і зменшити його вартість. Крім того, була розширена система внутрішніх команд.

У другій половині 1982 року Intel випускає вбудовується процесор 80186, який, крім поліпшеного ядра 8086, містив також додаткові модулі, які замінять деякі мікросхеми підтримки.

Так само в 1982-му був випущений 80188, який представляє собою варіант мікропроцесора 80186 з 8-бітної зовнішньої шиною даних.

Випущений 1 лютого 1982 року 16-бітний x86-сумісний мікропроцесор 80286 був тим сучасним варіантом процесора 8086 і володів в 3-6 разів більшою продуктивністю.

Цей якісно новий мікропроцесор був потім використаний в епохальному комп'ютері IBM PC-AT.

286-ой розроблявся паралельно з процесорами 80186/80188, проте в ньому були відсутні деякі модулі, що були в процесорі Intel 80186. Процесор Intel 80286 випускався в точно такому ж корпусі, як і Intel 80186 - LCC, а також в корпусах типу PGA з шістдесятьма вісьмома висновками.

У ті роки ще підтримувалася зворотна сумісність процесорів, що нітрохи не заважало вводити різні нововведення і додаткові можливості. Одним з основних змін став перехід від 16-розрядної внутрішньої архітектури процесора 286 і більш ранніх версій до 32-розрядної внутрішньої архітектурі 386-го і наступних процесорів, що відносяться до категорії IA-32. Ця архітектура була представлена \u200b\u200bв 1985 році, проте треба було ще 10 років, щоб на ринку з'явилися такі операційні системи, як Windows 95 (частково 32-розрядні) і Windows NT (що вимагають використання виключно 32-розрядних драйверів). І тільки ще через 10 років з'явилася операційна система Windows XP, яка була 32-розрядної як на рівні драйверів, так і на рівні всіх компонентів. Отже, на адаптацію 32-розрядних обчислень знадобилося 16 років. Для комп'ютерної індустрії це досить тривалий термін.

80386-ой з'явився в 1985 році. Він містив 275 тисяч транзисторів і виконував понад 5 мільйонів операцій в секунду.

Комп'ютер DESKPRO 386 компанії Compaq був першим ПК, створеним на базі нового процесора.

Наступним з сімейства процесорів х86 став 486-ою, що з'явився в 1989 році.

Тим часом міністерство оборони США не радувала перспектива залишитися з одним-єдиним постачальником чіпів. У міру того, як останніх ставало все менше (згадайте, який зоопарк спостерігався ще на початку дев'яностих), важливість AMD, як альтернативного виробника, росла. За угодою від 1982 року, у AMD були всі ліцензії на виробництво процесорів 8086, 80186 і 80286, однак, свежеразработанний процесор 80386 Intel передавати AMD відмовилася категорично. І угода розірвала. Далі була довга і гучний судовий процес - перший в історії компаній. Завершився він тільки в 1991 році перемогою AMD. За свою позицію Intel виплатила позивачеві мільярд доларів.

Але все ж відносини були зіпсовані, і про колишню довірливості мова не йшла. Тим більше, що в AMD пішли по шляху reverse engineering. Компанія продовжила випускати відрізняються апаратно, але повністю збігаються з мікрокоді процесори Am386, а потім і Am486. Тут вже в суд пішла Intel. Знову процес затягнувся надовго, і успіх опинявся то на одній, то на іншій стороні. Але 30 грудня 1994 року була прийнята судове рішення, згідно з яким мікрокод Intel все ж є власністю Intel, і якось недобре іншим компаніям його використовувати, якщо власнику це не подобається. Тому з 1995-го все змінилося всерйоз. На процесорах Intel Pentium і AMD K5 запускалися будь-які додатки для платформи x86, але з точки зору архітектури вони були принципово різними. І, виходить, що зовсім вже справжня конкуренція Intel і AMD почалася лише через чверть століття після створення компаній.

Втім, для забезпечення сумісності перехресне запилення технологіями нікуди не пішло. У сучасних процесорах Intel чимало запатентованого AMD, і, навпаки, AMD акуратно додає набори інструкцій, розроблені Intel.

У 1993 році Intel представила перший процесор Pentium, продуктивність якого зросла в п'ять разів у порівнянні з продуктивністю сімейства 486. Цей процесор містив 3,1 мільйона транзисторів і виконував до 90 мільйонів операцій в секунду, що приблизно в півтори тисячі разів вище швидкодії 4004.

Коли з'явилося наступне покоління процесорів, ті, хто розраховував на назва Sexium були розчаровані.

Процесор сімейства P6, званий Pentium Pro, з'явився на світ в 1995 році.

Переглянувши архітектуру P6, Intel в травні 1997 року представила процесор Pentium II.

Він містив 7,5 мільйона транзисторів, упакованих, на відміну від традиційного процесора, в картридж, що дозволило розмістити кеш-пам'ять L2 безпосередньо в модулі процесора. Це допомогло суттєво підвищити його швидкодію. У квітні 1998 року сімейство Pentium II поповнилося дешевим процесором Celeron, використовуваному в домашніх ПК, і професійним процесором Pentium II Xeon, призначеним для серверів і робочих станцій. Так само в 1998 році Intel вперше інтегрувала кеш-пам'яті другого рівня (яка працювала на повній частоті ядра процесора) безпосередньо в кристал, що дозволило істотно підвищити його швидкодію.

У той час як процесор Pentium стрімко завойовував домінуюче становище на ринку, AMD придбала компанію NexGen, яка працювала над процесором Nx686. В результаті злиття компаній з'явився процесор AMD K6.

Цей процесор як в апаратній, так і в програмному відношенні був сумісний з процесором Pentium, тобто встановлювався в гніздо Socket 7 і виконував ті ж програми. AMD продовжила розробку більш швидких версій процесора K6 і завоювала значну частину ринку ПК середнього класу.

Першим процесором для настільних обчислювальних машин старшої моделі, що містить вбудовану кеш-пам'ять другого рівня і працюють з повною частотою ядра, став процесор Pentium III, створений на основі ядра Coppermine, представлений в кінці 1999 року, який був, по суті, Pentium II, що містить інструкції SSE.

У 1998 році компанія AMD представила процесор Athlon, який дозволив їй конкурувати з Intel на ринку високошвидкісних настільних ПК практично на рівних.


Цей процесор виявився досить вдалим, і Intel отримала його в особі гідного суперника в області високопродуктивних систем. Сьогодні успіх процесора Athlon не викликає сумнівів, проте під час виходу його на ринок на цей рахунок були побоювання. Справа в тому, що, на відміну від свого попередника K6, який був сумісний як на програмному, так і на апаратному рівні з процесором Intel, Athlon був сумісний тільки на рівні програмного забезпечення - він вимагав специфічного набору мікросхем системної логіки і спеціального гнізда.

Нові процесори AMD випускалися по 250-нм технології з 22 мільйонами транзисторів. У них був присутній новий блок цілочисельних обчислень (ALU). Системна шина EV6 забезпечувала передачу даних по обох фронтах тактового сигналу, що давало можливість при фізичної частоті 100 мегагерц отримати ефективну частоту 200 мегагерц. Об'єм кеш-пам'яті першого рівня становив 128 Кб (64 Кб інструкцій і 64 Кб даних). Кеш другого рівня досягав 512 Кб.

2000 рік ознаменувався появою на ринку нових розробок обох компаній. 6 березня 2000 року AMD випустила перший в світі процесор з тактовою частотою в 1 ГГц. Це був представник набирає популярність сімейства Athlon на ядрі Orion. Так само AMD вперше представила процесори Athlon Thunderbird і Duron. Процесор Duron, по суті, був ідентичний процесору Athlon і відрізнявся від нього тільки менший об'єм кеш-пам'яті другого рівня. Thunderbird, в свою чергу, використовував інтегровану кеш-пам'ять, що дозволило підвищити його швидкодію. Duron був більш дешеву версію процесора Athlon, яка була розроблена в першу чергу для того, щоб скласти гідну конкуренцію недорогим процесорам Celeron. А Intel в кінці року представила новий процесор Pentium 4.

У 2001 році Intel випустила нову версію процесора Pentium 4 з робочою частотою 2 ГГц, який став першим процесором, які досягли подібної частоти. Крім того, AMD представила процесор Athlon XP, створений на основі ядра Palomino, а також Athlon MP, розроблений спеціально для багатопроцесорних серверних систем. Протягом 2001 року AMD і Intel продовжили роботу над підвищенням швидкодії розроблюваних мікросхем і поліпшенням параметрів існуючих процесорів.

У 2002 році Intel представила процесор Pentium 4, вперше досяг робочої частоти в 3,06 ГГц. Наступні за ним процесори будуть також підтримувати технологію Hyper-Threading. Здійснення другого потоків дає для процесорів з технологією Hyper-Threading приріст продуктивності в 25-40% в порівнянні зі звичайними процесорами Pentium 4. Це надихнуло програмістів зайнятися розробкою багатопотокових програм, і підготувало ґрунт для появи в недалекому майбутньому багатоядерних процесорів.

У 2003 році AMD випустила перший 64-розрядний процесор Athlon 64 (кодова назва ClawHammer, або K8).

На відміну від серверних 64-розрядних процесорів Itanium і Itanium 2, оптимізованих для нової 64-розрядної архітектури програмних систем і досить повільно працюють з традиційними 32-розрядними програмами, Athlon 64 втілює в собі 64-розрядне розширення сімейства x86. Через деякий час Intel представила свій власний набір 64-розрядних розширень, який назвала EM64T або IA-32e. Розширення Intel були практично ідентичні розширенням AMD, що означало їх сумісність на програмному рівні. До сих пір деякі операційні системи називають їх AMD64, хоча в маркетингових документах конкуренти вважають за краще власні бренди.

В цьому ж році Intel випускає перший процесор, в якому була реалізована кеш-пам'ять третього рівня - Pentium 4 Extreme Edition. У нього було вбудовано 2 Мб кеша, істотно збільшено кількість транзисторів і як наслідок - продуктивність. Так само з'явилася мікросхема Pentium M для портативних комп'ютерів. Вона замислювалася як складова частина нової архітектури Centrino, яка повинна була, по-перше, знизити енергоспоживання, збільшивши тим самим ресурс акумулятора, по-друге, забезпечити можливість виробництва більш компактних і легких корпусів.

Для того, щоб 64-розрядні обчислення стали реальністю, необхідні 64-розрядні операційні системи і драйвери. У квітні 2005 року компанія Microsoft почала поширювати пробну версію Windows XP Professional x64 Edition, яка підтримує додаткові інструкції AMD64 і EM64T.

Не зменшуючи обертів, AMD в 2004-му випускає перші в світі двоядерні x86-процесори Athlon 64 X2.

На той момент далеко не всі додатки вміли використовувати два ядра одночасно, але в спеціалізованому ПО приріст продуктивності був досить значним.

У листопаді 2004 року компанія Intel була змушена скасувати випуск моделі Pentium 4 з тактовою частотою в 4 ГГц через проблеми з теплоотводом.

25 травня 2005 року було вперше продемонстровано процесори Intel Pentium D. Про них особливо сказати нічого, хіба що тільки про тепловиділення в 130 Вт.

У 2006-му році AMD представляє перший в світі 4-ядерний серверний процесор, де всі 4 ядра вирощені на одному кристалі, а не «склеєні» з двох, як у колег по бізнесу. Вирішені найскладніші інженерні завдання - і на стадії розробки, і на виробництві.

В цьому ж році Intel змінила назву бренду Pentium на Core і випустила двоядерну мікросхему Core 2 Duo.

На відміну від процесорів архітектури NetBurst (Pentium 4 і Pentium D), в архітектурі Core 2 ставка робилася не на підвищення тактової частоти, а на поліпшення інших параметрів процесорів, таких як кеш, ефективність і кількість ядер. Потужність, що розсіюється цих процесорів була значно нижче, ніж у настільної лінійки Pentium. З параметром TDP, рівним 65 Вт, процесор Core 2 мав найменшу рассеиваемую потужність з усіх доступних тоді в продажу настільних мікропроцесорів, в тому числі на ядрах Prescott (Intel) з TDP рівним 130 Вт, і на ядрах San Diego (AMD) з TDP рівним 89 Вт.

Першим настільним чотирьохядерним процесором став Intel Core 2 Extreme QX6700 з тактовою частотою 2.67 ГГц і 8 Мб кеш-пам'яті другого рівня.

У 2007 році вийшла 45-нанометровій мікроархітектура Penryn з використанням металевих затворів Hi-k без вмісту свинцю. Технологія використовувалася в сімействі процесорів Intel Core 2 Duo. В архітектуру додалася підтримка інструкцій SSE4, а максимальний об'єм кеш-пам'яті 2-го рівня у двоядерних процесорів збільшився з 4 Мб до 6 Мб.

У 2008 році вийшла архітектура наступного покоління - Nehalem. Процесори обзавелися вбудованим контролером пам'яті, що підтримує 2 або 3 канали DDR3 SDRAM або 4 канали FB-DIMM. На зміну шині FSB, прийшла нова шина QPI. Об'єм кеш-пам'яті 2-го рівня зменшився до 256 Кб на кожне ядро.

Незабаром Intel перевела архітектуру Nehalem на новий 32-нм техпроцес. Ця лінійка процесорів отримала назву Westmere.

Першою моделлю нової мікроархітектури став Clarkdale, що володіє двома ядрами і інтегрованим графічним ядром, виробленим по 45-нм техпроцесу.

Компанія AMD намагалася не відставати від Intel. У 2007 році вона випустила нове покоління архітектури мікропроцесорів x86 - Phenom (K10).

Чотири ядра процесора були об'єднані на одному кристалі. На додаток до кешу 1-го і 2-го рівнів моделі K10 нарешті отримали L3 об'ємом 2 Мб. Об'єм кеша даних і інструкцій 1-го рівня становив 64 Кб кожен, а кеш-пам'яті 2-го рівня - 512 Кб. Також з'явилася перспективна підтримка контролера пам'яті DDR3. У K10 використовувалося два 64-бітних контролера. Кожне процесорний ядро \u200b\u200bмало 128-бітний модуль обчислень з плаваючою комою. Додатково до всього, нові процесори працювали через інтерфейс HyperTransport 3.0.

У 2009 році був завершений багаторічний конфлікт між корпораціями Intel і AMD, пов'язаний з патентним правом і антимонопольним законодавством. Так, протягом майже десяти років Intel використовувала ряд нечесних рішень і прийомів, які заважали чесному розвитку конкуренції на ринку напівпровідників. Intel чинила тиск на своїх партнерів, змушуючи їх відмовлятися від придбання процесорів AMD. Застосовувався підкуп клієнтів, надання більших знижок і укладення угод. В результаті Intel виплатила AMD 1,25 мільярда доларів і зобов'язалася дотримуватися певного набору правил ведення бізнес-діяльності наступні 5 років.

До 2011 року епоха Athlon-ів і конкурентна боротьба на процесорному ринку вже перейшла в певне затишшя, проте тривало воно зовсім недовго - вже в січні Intel представила свою нову архітектуру Sandy Bridge, яка стала ідейним розвитком першого покоління Core - цілої віхи, яка дозволила синього гігантові взяти лідерство на ринку. Шанувальники AMD чекали відповіді червоних досить довго - лише в жовтні на ринку з'явився довгоочікуваний Bulldozer - повернення на ринок бренду AMD FX, пов'язаного з проривними для компанії процесорами початку століття.


Нова архітектура AMD взяла на себе дуже багато - протистояння з кращими рішеннями Intel (що стали згодом легендарними) дорого обійшлося Чіпмейкер з Саннівейл. Уже традиційний для червоних роздутий маркетинг, пов'язаний з гучними заявами і неймовірними обіцянками, перейшов усі межі - «Бульдозер» називали справжньою революцією, і передрікали архітектурі гідну битву проти новинок від конкурента. Що ж заготовив FX для перемоги на ринку?

Ставку на многопоточность і безкомпромісну багатоядерність - в 2011 році AMD FX гордо називали «самим багатоядерним десктопних процесором на ринку», і це не було перебільшенням - в основі архітектури лежало цілих вісім ядер (нехай і логічних), на кожне з яких припадав один потік. На момент анонса архітектури новий FX на тлі чотирьох ядер конкурента був інноваційним і сміливим рішенням, заглядає далеко вперед. Але на жаль, AMD завжди робила ставку лише на один напрямок, і в разі з Bulldozer це було аж ніяк не та сфера, на яку розраховував масовий споживач.

Продуктивність нових чіпів AMD була дуже висока, і в синтетиці FX без праці показував вражаючі результати - на жаль, сказати того ж про ігрові навантаженнях було не можна: мода на 1-2 ядра і відсутність підтримки нормального розпаралелювання ядер призвело до того, що «Бульдозер» з великим скрипом справлявся з навантаженнями там, де Sandy Bridge навіть не відчував труднощів. Додати до цього цілих дві ахіллесових п'яти серії - залежність від швидкої пам'яті і рудиментарного північного моста, а також наявність лише одного FPU-блоку на кожні два ядра - і результат виходить дуже жалюгідний. AMD FX назвали гарячої і неповороткою альтернативою швидким і потужним синім процесорам, яка брала лише відносною дешевизною і сумісністю зі старими материнськими платами. На перший погляд це був повний провал, однак AMD ніколи не цуралася працювати над помилками - і саме такою роботою стала Vishera - свого роду перезавантаження архітектури Bulldozer, що вийшла на ринок в кінці 2012 року.

Оновлений Bulldozer отримав назву Piledriver, а сама архітектура додала в інструкціях, наростила м'язів в однопоточних навантаженнях, і оптимізувала роботу великого числа ядер, через що зросла і многопоточная продуктивність. Однак в ті часи конкурентом для оновленої і посвіжілої серії червоних виступала відома Ivy Bridge, тільки примножити число залицяльників Intel. В AMD вирішили діяти по вже обкатаній стратегії залучення бюджетних користувачів, загальної економії на комплектуючих і можливості отримати більшу за менші гроші (не посягаючи на сегмент вище).

Але найсмішніше в історії появи найневдалішій (на думку більшості) архітектури в арсеналі AMD то, що продажі AMD FX важко назвати не те що провальними, а навіть посередніми - так, за даними магазину Newegg за 2016 рік другим за популярністю процесором став AMD FX -6300 (який поступився лише i7 6700k), а відомий лідер бюджетного червоного сегмента FX-8350 увійшов до п'ятірки найбільш продаваних процесорів, трохи відставши від i7 4790k. При цьому навіть відносно дешеві i5, яких приводили в приклад маркетингових успіхів і «народного» статусу, значно відстали від перевірених часом старичків на базі Piledriver.

Наостанок варто відзначити і досить цікавий факт, який кілька років тому вважався відмовкою шанувальників AMD - йдеться про протистояння FX-8350 і i5 2500k, яке зародилося ще за часів виходу Bulldozer. Протягом довгого часу вважалося, що червоний процесор значно відстає від уподобаного багатьма ентузіастами 2500k, проте в свіжих тестах 2017 року парі з потужним GPU FX-8350 виявляється швидше практично у всіх ігрових тестах. Доречно буде сказати «Ура, дочекалися!».

А Intel тим часом продовжує завойовувати ринок.

У 2011 році анонсується, а потім трохи пізніше випускається партія нових процесорів на архітектурі Sandy Bridge, для нового, що вийшов в тому ж році сокета LGA 1155. Це друге покоління сучасних процесорів Intel, повне оновлення лінійки, яке проклало дорогу комерційного успіху для компанії, адже аналогів за потужністю на ядро \u200b\u200bі з розгону не було. Можливо, ви пам'ятаєте i5 2500К - легендарний процесор, він розганявся до частоти майже в 5 ГГц, з відповідним баштовим охолодженням, і здатний навіть сьогодні, в 2017, забезпечити прийнятну продуктивність в системі з одного, а можливо і двома відеокартами в сучасних іграх. На ресурсі hwbot.org процесор подолав частоту в 6014,1 мегагерц від російського оверклокера SAV. Це був 4 ядерний процесор з кешем 3 рівня в 6 Мб, базова частота становила всього 3,3 ГГц, нічого особливого, але за рахунок припою, процесори цього покоління розганялися дуже сильно і не мали перегріву. Так само абсолютно успішним в цьому поколінні були i7 2600К і 2700K - 4 ядерні процесори з гіпертредінгом, що давало їм цілих 8 потоків. Розганялися, правда, вони трохи слабкіше, але мали більш високу продуктивність, а відповідно і тепловиділення. Їх брали під системи для швидкого і ефективного відеомонтажу, а також для проведення трансляцій в інтернеті. Що цікаво, 2600К як і i5 2500К теж використовують сьогодні не тільки геймери, а й стримери. Можна сказати, що дане покоління стало народним надбанням, так як всі хотіли саме процесори від Intel, що позначилося на їх ціні, не в кращу для споживача сторону.

У 2012 Intel випускає 3 покоління процесорів, під назвою Ivy Bridge, що виглядає дивно, адже пройшов лише рік, невже вони змогли винайти щось принципово нове, що дало б відчутний приріст продуктивності? Як би не так, нове покоління процесорів, базується все на тому ж сокеті - LGA 1155, а процесори цього покоління, не сильно випереджають попередні, пов'язано це, звичайно ж, з тим, що конкуренції в топовом сегменті не було. Все та ж AMD, не сказати, що б щільно дихала в спину перше, тому, Intel могли дозволити собі випускати процесори трохи могутніше своїх же, адже фактично стали монополістами на ринку. Але тут закрався ще один підступ, тепер у вигляді термоінтерфейсу під кришкою, Intel використовували не припій, а якусь свою, як прозвали в народі - жуйку, зроблено це було для економії, що приносило ще більше доходу. Ця тема просто підірвала мережу, більше не можна було розганяти процесори під зав'язку, адже вони отримували температуру в середньому на 10 градусів більше попередніх, тому частоти прийшли ближче до кордону в 4 - 4,2 ГГц. Особливі екстремали навіть розкривали кришку процесора, з метою заміни термопасти на більш ефективну, зробити це без відколу кристала або пошкодження контактів процесора вдавалося не всім, однак метод виявився ефективним. Проте, я можу виділити деякі процесори, які користувалися успіхом.

Можливо ви помітили, що я не згадував i3, розповідаючи про другому поколінні, пов'язано це з тим, що процесори подібної потужності не дуже користувалися популярністю. Все завжди хотіли i5, у кого були гроші брали звичайно ж i7.

У 3 поколінні, про який ми зараз поговоримо, ситуація кардинально не змінилася.
Успішними серед цього покоління, можна виділити i5 3340 і i5 3570К, по продуктивності вони не відрізнялися, тут все впиралося в частоту, кеш був все ті ж - 6 Мб, 3340 не мав можливості розгону, тому 3570К був бажанішим, але що один, що другий - забезпечували гарну продуктивність в іграх. З i7 на 1155 це був єдиний 3770 з індексом К з кешем 8 Мб і частотою 3.5-3.9 ГГц. У бусте розганяли його зазвичай до 4,2 - 4,5 ГГц. Цікаво, що в тому ж 2011, вийшов новий сокет LGA 2011, для якого вийшли два супер-процесора i7 4820K (4 ядра, 8 потоків, з L3 кешем - 10 Мб) і i7 4930K (6 ядер, 12 потоків, L3 кеш був дорівнює цілих 12 Мб), що це були за монстри - сказати важко, такий проц коштував 1000 доларів і був мрією багатьох школярів в той час, хоча для ігор, звичайно, він був надто потужним, більше підходив під професійні завдання.

У 2013 виходить Haswell, так-так, ще один рік, ще одне покоління, за традицією трохи потужніший за попередній, тому як AMD знову не змогла. Відомо як найгарячіший покоління. Однак i5 цього покоління були досить таки успішними. Пов'язано це з тим, на мій погляд, що хлопці з «Сендіка», побігли міняти свої, як вони думали, застарілі проц на нову «революцію» від Intel, з чого потім горіли все «інтернети». Процесори розганялися навіть гірше попереднього покоління, через що багато хто до цих пір недолюблюють це покоління. Продуктивність цього покоління була трохи вище попереднього (відсотків на 15, що не багато, але монополія робить свою справу), а обмеження по розгону - хороша опція для Intel, щоб давати менше «халявної» продуктивності користувачеві.

Все i5 перші за традицією були без гіпертредінга. Працювали на частоті від 3 до 3,9 ГГц в бусте, брати можна було будь-з індексом «К», так як це гарантувало хорошу продуктивність, нехай і з не дуже високим розгоном. i7 тут був спочатку всього один, це 4770К - 4 ядра 8 потоків, 3,5 - 3,9 ГГц, робоча конячка, але гріється без добре охолодити дуже сильно, не скажу що був популярний у скальперів, але люди, які скальпировали кришку, кажуть що результат набагато краще, на воді бере близько 5 гігагерц, якщо пощастить. Це стосувалося будь-якого процесора з часів «Сендіка». Однак це не кінець, в цьому поколінні був такий собі Xeon E3-1231V3, який, по суті, був тим же i7 4770, тільки без інтегрованої графіки і розгону. Цікавий тим, що вставлявся в звичайну мати з сокетом 1150 і коштував набагато дешевше ай сьомого. Трохи пізніше виходить i7 4790K і він, має вже поліпшеним термоінтерфейсом, але це все ще не той припій що був раніше. Проте, процесор розганяється більше, ніж 4770. Подейкували навіть про випадки розгону в 4,7 ГГц на повітрі, звичайно на добре охолодити.

Так само існують «Монстри» цього покоління (Haswell-E): i7-5960X Extreme Edition, i7-5930K і 5820К, адаптовані під десктопний ринок серверні рішення. Це були самі напхані по саме не балуй процесори на той момент. Вони базуються на новому 2011 v3 сокеті і коштують купу грошей, але і продуктивність у них виняткова, що не дивно, адже у старшого процесора в лінійці цілих 16 потоків і 20 Мб кеша. Підбирайте щелепу і йдемо далі.

У 2015 виходить Skylake, на сокеті тисяча сто п'ятьдесят один і все б нічого і начебто майже та ж сама продуктивність, однак це покоління відрізняється від усіх попередніх: по-перше, зменшеними розмірами теплорозподільної кришки, для поліпшеного теплообміну з системою охолодження на процесорі, по-друге, підтримкою пам'яті DDR4 і програмною підтримкою DirectX 12, Open GL 4.4, Open CL 2.0, що говорить про кращої продуктивності в сучасних іграх, в яких будуть використовуватися ці АПУ. Так само виявилося, що навіть процесори без індексу K можна розганяти, робилося це за допомогою шини пам'яті, однак це справа швидко прикрили. Чи працює цей метод через милиці - нам не відомо.

Процесорів тут було небагато, Intel знову поліпшили бізнес модель, навіщо випускати 6 процесорів, якщо з усієї лінійки популярні 3-4? Значить будемо випускати 4 процесора середнього і 2 дорогого сегмента. Особисто за моїми спостереженнями, найчастіше беруть i5 6500 або 6600К, все ті ж 4 ядра з 6 Мб кеша і турбобустом.

У 2016 році Intel представила п'яте покоління процесорів - Broadwell-E. Core i7-6950X був перший в історії десктопний десятіядерний процесор в світі. Ціна такого процесора на момент старту продажів становила +1723 долара. Багатьом здався дуже дивним такий хід з боку Intel.

2 березня 2017 го року в продаж надійшли нові процесори старшої лінійки AMD Ryzen 7, що включали в себе 3 моделі: 1800х, 1700х і 1700. Як ви вже знаєте, 22 лютого цього року проходила офіційна презентація Ryzen, на якій Ліза Су заявила, що інженери перевиконали прогноз 40%. За фактом Ryzen випереджає Excavator на 52%, а з урахуванням того, що пройшло вже більше півроку з моменту початку продажів Ryzen, вихід нових оновлень биос, що підвищують продуктивність і фіксящіх дрібні баги в архітектурі Zen, можна сказати, що ця цифра зросла до 60% . На сьогодні старший Ryzen - найшвидший восьміядерний процесор в світі. І тут підтвердилося ще одне припущення. Щодо десятіядерного Intel. Насправді це і був справжній і єдиний відповідь Ryzen. Intel заздалегідь вкрала перемогу у AMD, нібито, що б ви там не випустили, найшвидший процесор в будь-якому випадку залишиться у нас. І тоді на презентації Ліза Су не змогла назвати Ryzen абсолютним чемпіоном, а всього лише кращим з восьмиядерних. Такий ось тонкий тролінг з боку Intel.

Зараз компанії AMD і Intel представляють нові флагманські процесори. У AMD це Ryzen Threadripper, у Intel - Core i9. Ціна вісімнадцяти ядерного тридцяти шести поточного флагмана Intel Core i9-7980XE складає близько двох тисяч доларів. Ціна шістнадцяти ядерного тридцяти двох потокового процесора Intel Core i9-7960X становить 1700 доларів, тоді як у аналогічного шістнадцяти ядерного тридцяти двох поточного AMD Ryzen Threadripper 1950X ціна складає близько тисячі доларів. Робіть розумні висновки самі, панове.

Відео з даного матеріалу.